Кожне
покоління українців мало свого Шевченка. Доодних він приходивяк пророк
Єремія, котрий оплакував руїни української гетьманської держави. Інші вбачали в
ньому Івана Предтечу, котрий попереджав про страшний час, коли «лукаві злії
людирозбудять у вогні окрадену Україну».
Для декого він національний вождь, який
з неорганізованої маси творить державну націю.
У фундаменті сучасної культури лежить
надійний моноліт – Шевченкове слово. Воно різне і мінливе, як життя. У ньому
правда, і краса і добро. Тож припадаймо до поезії Кобзаря, як спраглий до
криниці, бо вона невичерпна.
Приходьмо до Шевченка на сповідь задля
очищення від скверни і ницості духу. Приходьмо до ньогона сповідь, на щоденні випроби сумління. Тоді
лише станемо людьми, яких Шевченко почує і Україна прийме під свою опіку, як
нащадків митця.
